Binance
ByBit
WhiteBIT
Київ відзначив Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту не лише мовчазною скорботою, а спільною роботою. На конференції «Пам’ять як стійкість» держава, науковці та міжнародні партнери говорили про те, як документальна спадщина перетворюється на інструмент довготривалої пам’яті. Йшлося про збереження архівів, їхню цифровізацію та відкритий доступ – особливо важливі кроки в умовах війни. Заходи підтримали ЮНЕСКО та Європейський Союз, що надає проєкту міжнародного масштабу і стійкості.
Головний акцент Києва 27 січня
Захід об’єднав архіви, бібліотеки та музеї довкола спільної мети – створити єдину інфраструктуру пам’яті, доступну не лише для дослідників, а й для суспільства. Відкриваючи конференцію, заступниця Міністра культури з питань цифрового розвитку Анастасія Бондар підкреслила, що 27 січня задає особливу оптику розмови про відповідальність і документування злочинів проти людяності. Нагадали й про резолюцію Генеральної Асамблеї ООН 2005 року, яка встановила цей день як пересторогу від ненависті, фанатизму та расизму.
Що обговорили: ключові напрями
- Цифровізація фондів – як захистити документи від втрат і зробити їх доступними онлайн.
- Спільні платформи – інтеграція архівів, бібліотек і музеїв у взаємопов’язану екосистему.
- Освітні інструменти – як працювати з пам’яттю у школах, громадах та медіа.
- Міжнародні партнерства – роль ЮНЕСКО та фінансової підтримки Європейського Союзу.
«За шістьма мільйонами жертв Голокосту – конкретні імена, родини, міста й спільноти. Саме документальна спадщина зберігає цю конкретику – проти забуття, заперечення та спрощення» – Анастасія Бондар.
Пам’ять, що говорить мовою доказів
Учасники наголосили: в сучасних умовах дегуманізація та спроби стирання ідентичності знову ставлять під загрозу пам’ять. Саме тому документи, свідчення та архіви набувають подвійного значення – історичного й доказового. Це не лише про минуле, а й про те, як суспільство протидіє спотворенням факту та мови ненависті, спираючись на перевірені джерела.
Виставка «Голоси, що вижили»
Паралельно з дискусіями у столиці презентували експозицію «Голоси, що вижили: єврейська пам’ять і стійкість в Україні». Виставка досліджує єврейське життя до Другої світової війни, трагедію Голокосту та багатошарову пам’ять про Бабин Яр – місце масових убивств євреїв, ромів, українців та інших груп, а також тривалого замовчування. Представлені матеріали охоплюють першу половину ХХ століття та наголошують на універсальній цінності архівів як носіїв історичної правди.
Міжнародний контекст і підтримка
Виставка є частиною ширшої ініціативи ЮНЕСКО із захисту та оцифрування єврейських документальних колекцій, що реалізується за фінансової підтримки Європейського Союзу. Такі проєкти посилюють стійкість культурної спадщини та створюють умови для її безпечного доступу в майбутньому. Вони також допомагають інституціям в Україні інтегруватися у глобальні практики збереження пам’яті.
«27 січня ми об’єднуємося, щоб осмислити пам’ять як спільну відповідальність. Пам’ять про Голокост – це також про утвердження прав людини і недопущення нових злочинів» – К’яра Децці Бардескі, керівниця Представництва ЮНЕСКО в Україні.
Чому це важливо зараз
В умовах війни цифрові копії документів стають страховкою від фізичних втрат і основою для широкого доступу – від дослідників до вчителів і громад. Відкриті бази даних та спільні каталоги дають змогу переосмислювати історію без спотворень, а також підтримують міжкультурний діалог. Завдяки міжнародним партнерствам розширюється і технічна спроможність українських інституцій – від сканування до довготривалого зберігання даних.
Ключові повідомлення дня
- Пам’ять працює, коли з нею працюють спільно: держава, інституції та громади.
- Цифровізація – це не лише про доступ, а й про захист від втрат та маніпуляцій.
- Архіви, бібліотеки та музеї формують єдину інфраструктуру пам’яті.
- Резолюція ООН 2005 року закріпила 27 січня як глобальну дату нагадування та відповідальності.
Вам може бути цікаво:
