Сполучники та їх види: 5 функцій, які ці частини виконують в українській мові

В українській мові є такі службові частинки, які не мають власного значення, але без яких чітке розуміння послідовності дій або причинно-наслідкового зв’язку було б неможливим. Ці частини мають назви сполучники. Вони бувають різні за своєю структурою та функціями, але головне їх завдання – додавати милозвучності мовленню.

Що таке сполучники в українській мові

Сполучники – службова частина мови, яка використовується для з’єднання різних частин речення або речень між собою. Сполучник допомагає створити логічний зв’язок між словами та фразами.

Сам по собі сполучник ніколи не буває членом речення, а лише допомагає поєднувати інші члени речення між собою.

Без сполучників деякі фрази не можливо було б зрозуміти, адже саме ці частини мови допомагають поєднувати слова, створюючі не лише логічні зв’язки, а й додаючи милозвучності мовленню.

Які ми знаємо сполучники: 8 видів сполучників та їх роль у мові

В українській мові сполучники можна розділити на різні групи залежно від їх функцій та значень. 

Ось деякі з найпоширеніших сполучників української мови за значенням:

1. Сполучники часу: коли, поки, як тільки, поки, поки не, доки, поки ще, якщо, якби, коли б, то, тоді.
2. Причини: тому що, бо, через те що, з причини того що.
3. Мети: щоб, для того щоб, з метою того, щоб.
4. Умови: якщо, якби, коли б, за умови, що.
5. Порівняння: як, ніж, так як, так само як.
6. Наслідку: тому, отже, отож, отож-то.
7. Місця: де, куди, куди б, де б.
8. Способу: як, яким чином.

Це лише декілька прикладів сполучників української мови. Кожен з них виконує певну функцію у реченні та вказує на певні відносини між словами чи фразами.

Читайте на тему: Метафора – що це таке і навіщо потрібна в мові.

5 функцій, які виконують сполучники у реченні

Українська мова багата на різноманітні сполучники, які використовуються для створення різних типів зв’язків у мовленні. Їх можна поділити на декілька груп за їхніми функціями, які вони виконують у реченні. 

Ось деякі з найпоширеніших видів сполучників:

1. Сурядні. Використовуються для з’єднання різних частин речення або речень на однаковому рівні: і, а, або, чи, та тощо.
2. Підрядні. Вказують на підрядний зв’язок між частинами речення: що, як, коли, якщо, бо, якщо, щоб тощо.
3. Протиставлення. Вказують на протилежність або контраст між частинами речення: але, однак, проте, зате, хоча тощо.
4. Причина та наслідок. Вказують на причинно-наслідковий зв’язок: тому що, через те що, так як, внаслідок чого тощо.
5. Мета. Вказують на ціль або мету дії: щоб, для того щоб, з метою тощо.

Розглянемо більш детально два основних види сполучників за синтаксичною функцією: сурядні та підрядні.

Сурядні та підрядні сполучники

Сурядні та підрядні сполучники – це два типи сполучників, які використовуються для з’єднання частин речення або речень між собою. 

Сурядні сполучники використовуються для з’єднання різних частин речення або речень, які мають однаковий рівень значення або важливості.

Приклади сурядних сполучників: “і”, “та”, “або”, “чи”, “але” тощо.

Приклад речення з сурядним сполучником: “Вона пішла в магазин, а він залишився вдома.”

Підрядні сполучники використовуються для з’єднання головної частини речення (головного речення) з підрядною частиною, яка залежить від головної.

Приклади підрядних сполучників: “що”, “як”, “коли”, “якщо”, “бо”, “щоб” і т. д.

Читайте також: Правопис «до речі»: простий лайфхак, який запам’ятає навіть дитина

Приклад речення з підрядним сполучником: “Я знаю, що вона прийде завтра.”

Отже, основна відмінність між сполучниками сурядності та підрядності сполучниками полягає у тому, що сурядні сполучники з’єднують частини речення на однаковому рівні, тоді як підрядні сполучники вказують на залежність однієї частини від іншої.

Сполучники підрядності та сурядності у відео

Щоб зрозуміти краще, в чому різниця між сурядними та підрядними сполучниками дивіться відео.

Сполучники і сполучені слова: головні відмінності

Сполучники та сполучені слова – це два різні поняття в граматиці, хоча вони і виконують подібні функції. 

Сполучник – це службова частина мови, яка не є членом речення і використовується для з’єднання слів, фраз або речень. Він вказує на зв’язок між словами або реченнями, на послідовність подій або ідеї.

Приклади сполучників: “і”, “та”, “або”, “чи”, “але” тощо.

Приклад речення зі сполучником: “Вона прийшла і принесла книгу.”

Сполучене слово – це займенник або прислівник, який є членом речення в підрядній частині. До сполученого слова можна поставити запитання або замінити його повнозначним словом із головної частини речення.

Приклади сполучених слів: “такий… який”, “той… який”, “там… де”, “те… що”, “тоді… коли” тощо.

Приклад використання сполучених слів: Джерела живуть доти, доки над ними нахиляються попечені жагою губи.

Отже, основна відмінність між сполучником і сполученими словами полягає в тому, що сполучник є службовою частиною в реченні і ніколи не є його членом. Водночас сполучене слово це займенник або прислівник, який є членом речення і може бути замінений повнозначним словом з головної частини речення.